неділю, 28 листопада 2010 р.

суботу, 6 листопада 2010 р.

Охоронець реліквії і таємничий скульптор…

Львів здавна славиться красою архітектури. 
Кожен захоплено розглядає фасади будинків, химерно оздоблених кам'яними скульптурами, але мало хто задумується над тим, чия ж фантазія і чарівні руки витворили це. І
дея донести забуту інформацію про одного з таких майстрів прийшла в голову Володимира Єшкілєва під час написання книги «Втеча майстра Пінзеля». Книга є лише однією з можливих версій життя Пінзеля, адже про нього відомо надзвичайно мало. Інформація про нього почала з'являтись лише в останні десятиліття. 

Важкими зусиллями  кількох людей було навіть створено музей скульптур митця. Але ніхто достеменно не знає, чому його витвори настільки приваблюють. Кажуть, що коли дивитись на його скульптури з різних кутів, то на обличчях людей, яких він зображав, будуть помітні різні емоці Можливо, це пов'язано з приналежністю Іоанна Георга до таємного ордену або і щось більше…
 Свою версію тлумачення всього, що стосується Пінзеля, виклав Володимир Єшкілєв у своїй книзі. До речі, її можна придбати у будь-якій книгарні нашого міста типу «Літера», «Є» тощо.  А для дуже лінивих і економних є електронна версія. Ми пропонуємо вам сайт   http://www.grani-t.com.ua/ukr/books/87/.


Події відбуваються на території сучасної Західної України в середині XVIII століття. У той час магія, чари, таємні ордени та братства, масонські ложі ні для кого не є дивиною, але ті, кого підозрюють в належності до чогось потойбічного чи «не такого», страждають від суспільства. Особисту думку митця мало хто сприймає як належне, таланти вважаються силою диявола, а творами «одержимих» захоплюються і бояться. У такий період історії живе і творить Пінзель… Він постає перед нами у книзі раптово, з самого початку ми входимо в ритм його життя, співпереживаємо з ним, розуміємо його місію перед орденом, в який він входить, і водночас перебуваємо у стані сп'яніння лише від опису його скульптур.  Опис його майстерності безперечно не може сповна передати всю гаму вражень, але вже сама розповідь про те, як він приховує найцінніше для себе на видному місці, не може залишити байдужим навіть найсерйознішого скептика. Безперечно, для того, щоб приховати щось у мистецтві від очей сотень тисяч людей, ще й виставити це мистецтво напоказ, - однозначно потрібен дар.
А для  тих, хто любить не лише мистецьке задоволення, а й тілесне, є сценки з детально описаними публічними оргіями тих часів:).  Поціновувачі містичного в поєднанні з історичним можуть знайти на сторінках книги описи давніх орденів, братств, храмів, церков, будинків, де мешкали аристократи тощо.

За тематикою видання дуже цікаве: документальна, художньо і доступно для кожного описана інформація про таємничі, містичні, мафіозні діяння на теренах наших земель. Формат книги і шрифт дозволяють взяти її з собою будь-куди. Тому читай, насолоджуйся, і ти зможеш хоча б на мить відчути себе у Львові XVIII століття, уявити себе шукачем пригод і, може, коли-небудь віднайти найбільшу цінність митця і завдяки цьому ще й стати відомим на весь світ:).


Автор: Neko Schwarz

Що впало в око?

Жінка, що керує темрявою…

Кожен із нас, подивившись черговий фільм чи мультфільм про вампірів, переживає подвійні почуття. Перше – захоплення і, десь глибоко в душі, бажання бути трішки подібним на улюбленого героя, а друге – усвідомлення «заїждженості» теми. Коли хочеться чогось нового, одразу згадується народна мудрість: «Нове – це добре забуте старе». Тому пропонуємо переглянути про вампірів щось НЕ романтично-сопливе, а веселе і трохи дивне.
Отже, у далекому 1988 році Америка була на піку своєї фільмотворчої діяльності. І саме в цей час на світ з'являється «Ельвіра, повелителька темряви. Це комедія, розрахована на перегляд людьми від 13 років. 

Чому таке обмеження? У стрічці є сцени, які в нас записали б у категорію 16+:). Так-так, фільм екстраординарний, поєднує в собі містику, романтику, частково пригоди, легку еротику… Загалом - він різносторонній)).
Події відбуваються в Америці 80-х років. Жінка-вамп, яка називається Ельвіра, має мрію – влаштувати незабутнє шоу в Лас-Вегасі, але їй не вистачає для цього 50 тисяч доларів. Раптово вона дізнається, що в неї нещодавно померла багата тітка, яка залишила їй спадок. Вона негайно завершує всі справи і їде в маленьке містечко Феллвелл у штаті Массачусетс. На жаль чи на щастя, спадок складається лише з маленького будиночка, пуделя і старої книги рецептів. Розчарована Ельвіра хоче продати все це, але стається низка подій, і чарівна вампір змінює свою думку…
Фільм не належить до категорії «тих, над якими варто замислитись», але досить добре знімає напругу в стресовий період, наприклад, під час складання сесій, екзаменів. Сама побудова фільму дуже цікава й нестандартна, тому в спраглого до краси глядача одразу викличе зацікавлення. 

Між іншим, «Ельвіра» стала дуже популярною одразу ж після екранізації. Мабуть, не останню роль у цьому відіграла актриса Кассандра Петерсон, яка зіграла головну роль. Ця жінка за характером дуже схожа на свою героїню, тому в реальному житті Кассандру часто кличуть Ельвірою. Сама акторка в одному з інтерв'ю зізналась, що продала душу сатані, щоб завжди виглядати демонічно й молодо)). Ще б пак! Адже фото Петерсон і досі є прикрасою хеллоуінських вечірок.

Приблизна тривалість фільму – 96 хвилин, які пролітають, немов 10, якщо ти переглядаєш його в компанії друзів, коханих чи просто за чашкою улюбленого чаю в дощовий вечір.


Автор: Neko Schwarz

Життя як кіно


Усі львіські, які «шарять», знають, що таке Wiz-Art. Це щось круте, це те, куди можна піти і з друзями, і з коханими, і самому. 
 
 «WIZ-ART - тільки яскраве кіно!» - такий їхній девіз!
Року 2008-го у Львові пройшов перший Міжнародний фестиваль візуального мистецтва. Організаторами дійства стали Ольга Райтер та Наталія Ільчук, які й досі роблять львівянам свято. Цим двом молодим дівчатам вдалось здійснити таки справжній БУМ! Мільйони-мільярди фільмів з різних країн світу стали доступними для перегляду на «великому екрані» у Палаці мистецтв. Мета команди WIZ-ARTу полягає у тому, щоб долучати до фестивалю українських кіно- і медіахудожників, режисерів, музикантів, а також всіх зацікавлених до світового фестивального руху і, що найголовніше, інтегрувати Львів та Україну в контекст новітніх тенденцій як авангардного, так і комерційного кіно-, відео- і медіамистецтва.

Тепер трохи про історію. Я повторюсь про рік 2008-ий, а саме листопад того року. Тоді-то все і почалось. Три дні у Львові тривав фестиваль, під час якого показували фільми та відеокліпи з України, а також з Європи та США. Вже тоді на завершення відбулась перша вечірка у стилі Wiz-Art, але про стиль трохи пізніше.

«Вибух» вечірок та власне самих кінопоказів відбувся у 2009-му. Такого на той час Львів справді ще не знав і не бачив. Дійство відгуляли не на жарт! Тривав фестиваль також три дні, але був краще організованим і значно серйознішим. Щодня покази розпочиналися о 14-ій годині і продовжувалися до кінця дня. Цей фільмодень закінчувався вечіркою. Протягом 2009-го можна було відвідати більше ніж 40 подій у рамках фетивалю, а саме: покази, відео-вечірки, презентації та концерти.

І коли у минулому 2009-му фестиваль отримав і успіх, і визнання публіки, у травні цього року він став справжньою подією! Дівчатам-організаторам вдалось запросити гостей і режисерів ледь не з усіх куточків світу! Цього разу демострували фільми не тільки з Європи та США, а навіть з Азії! Для цієї частини світу виділили окремий день. У рамках 3-го фестивалю щодня проводилися майсер-класи від тих же зіркових гостей на різну тематику: навчали мультимедійного мистецтва, віджеїнгу і відеокомпозитингу. Увесь день сидіти і дивитись фільми, їсти пончики та слухати справді круту музику можна було аж 4 дні! І на завершення кожного дня проводились вечірки різних напрямів, які навіть вночі супроводжувались відеокліпами.

По закінченню 3-го фестивалю Львів наче зовсім пустим став, та сьогодні я пам’ятаю усе, ніби це було вчора. Хоча завжди важко змиритися, що починаються звичайні сірі будні. На фестивалі можна було завести силу-силенну нових знайомств, що ми і зробили. З шаленим нетерпінням, думаю, не тільки я чекаю наступного Міжнародного фестивалю візуального мистецтва у Львові. WIZ-ART-2011, весь Львів чекає!

Чекаємо гостей, ще більше нових знайомств, ще більше хорошої музики, найкрутіших вечірок і, звичайно, фільмів, фільмів, фільмів!


Автор:  Анастасія Молоко
 

«Давай замутим «вписку!»

Саме цими словами зазвичай починається організація шумного і скаженого дійства, наслідки якого бувають зовсім різними, як для організаторів з гостями, так і для оточуючих сусідів.
«Вписка», як і будь-яка молодіжна тусовка, вимагає виконання певного плану дій. Все починається з пошуку відповідної квартири, складається приблизний список осіб, які будуть запрошені (часто приходять непрошені гості, тому у списках бувають пробіли); коли квартиру бронюють, то організатори одразу починають збирати гроші, за які орендують квартиру і купують, звичайно, шалену кількість алкоголю.  І ось, коли бажаний день настає, усі з шаленим настроєм летять на «вписку» з бажанням напитись, натанцюватись, або, простим словом, - «натуситись»!
 
Ближче до ночі, коли алкоголь закінчується, всі починають швидше п’яніти й миттєво «виходити з себе», створюючи справжній хаос навколо. Це недопалки від цигарок та пластикові стаканчики, будь-де розкидані по усій квартирі, купи дрібного сміття й інші не дуже приємні моменти веселої забави. Не обходиться й без того, що хтось перекидає пляшку з пивом на підлогу, і вже за хвилину паркет на цьому місці стає липким. Правду кажучи, у такі моменти всім до одного місця затишок і чистота в квартирі, головне, щоб грала музика і в кишені була ще одна цигарка «на потім». Саме в такі миті найбільше страждають сусіди, які кілька разів заходять в гості до тимчасових мешканців і просять припинити «свято», або хоча б стишити свої шалені розваги. 

"Зняти хату" можна тут:  http://www.home-hotel.lviv.ua/

Якщо ж гамір не припиняється, то можуть викликати міліцію для вгамування «тусовщиків».
Дзвінок у двері, міліціонери на порозі, раптове відчуття шоку і паніки – і раптом всі одразу тверезіють й вдають з себе чемненьких. У таких ситуаціях є два варіанти: дати міліціонерам хабар, який вони з радістю приймуть у більшості випадків, а потім ще й побажають вдалої ночі, або ж, всією дружньою компанією «запакуватись» у кілька «бобиків» й закінчити святкування у райвідділі…

Одні кажуть, що «вписки» з’явились у нас після славнозвісного англійського серіалу «Skins», який пропагандує поведінку на таких заходах, інші - що це звичайний підлітковий інстинкт до нових емоцій, вражень та засобів самовираження. Як поводити себе на таких заходах і чи відвідувати «вписки» – справа твоя. Можна недоспати вдома, а можна й у райвідділі. Я сам бував на таких заходах, але свої враження тримаю при собі ;)


Автор: Євген Рябінін,  Satan hasnt been my friend yet
 

Відгомін театрального свята

ТІЛЬКО ВІ ЛЬВОВІ, ТІЛЬКО В ТЕАТРІ

Львівська осінь вже призвичаїлась до свого головного свята, а місцеві леви вдягаються у золото та розпочинають театральний сезон. Спробую без цієї патетики і перейду ближче до справи. Ювілейний «Золотий Лев», хоч і не без різних чуток про недофінансування, таки відбувся.

Признаюсь, хоч яке велике було в мене бажання побачити відкриття на площі перед Оперним  та Варшавський театральний хеппенінг «Оркестр великих бубнів», проте  холоднюща погодка мене відлякала. Тож своє знайомство з цьогорічним фестивалем хотіла розпочати «Емігрантами» польського театру «Provisorium», та не так сталось. Як це часто буває, репертуар зазнав невеличких змін і мою виставу вже відіграли, а натомість дивували мене «Розбитим серцем» господарі та засновники «Лева» театр «Воскресіння».
Моє розчарування минуло з перших хвилин вистави. Тим паче, що її до того не бачила. Тлом є Львів 20-х років - саме такий, яким звикли його малювати історики, ностальгічно згадуючи цю полікультурність. Вона ж відображається у мовному контексті: тут і галицько-українська говірка, і польська, і німецька, і одна з героїнь  - жидівка - вкраплює у свою мову їдиш. І все це так гармонійно. 
Щодо візуального ряду, то він—ідельний. Костюми саме такі, які львів`яни пам`ятають своєю генетичною пам`яттю. Декорації малювали настільки естетичну картинку, що мені захоплювало дух (описувати їх сенсу немає, краще побачити на власні очі). Додам лише, що зображення довоєнного Львова логічно доповнювалось самим театром, його партером, балконом. Щодо звукового обрамлення: тут мене приємно здивували батярськими піснями. Але крім відомих та «заїжджених» «Тілько ві Львові», «Трамвай за трамваєм» були й такі, що виставу треба буде переглянути ще раз, аби почути їх знову. 


Виконання пісень супроводжувалось грою живих інструментів, що особисто для мене дуже важливо. Адже це створює не тільки особливу атмосферу, а й показує ставлення акторів до глядачів. А ще була і музичка зі старих записів. І це потріскування платівки…ну дуже затишно! Про гру акторів говорити немає сенсу, вони лише ростуть і кожен раз перевершують себе. Естетично все, як то кажуть, «грало». Сама ж мелодрама, як на мене, трішки розтягнена у часі. Психологічна боротьба, головної героїні Теклі дещо банальна і задовга. Оскільки це мелодрама, то такий хід виправданий. 

Вистава приурочена до 170-річчя від дня народження Михайла Старицького. В оригіналі Михайла Петровича є трагічне кохання, яке через нерівність соціальних станів страждає. На противагу Старицькому Алла Федоришин, режисер, не «вбиває» головної героїні, а дає шанс на щасливе майбутнє та «підіймає» закоханих на повітряній кулі до небес (це треба бачити!). Коли йшла додому після вистави, то все фантазувала й малювала майбутнє закоханих. «Розбите серце» «зліпило» мені гарний настрій у недільний осінній вечір.


Ярослав Федоришин, директор та художній керівник театру «Воскресіння»: Цьогоріч, як і завжди, фестиваль дуже хороший. Я б сказав радше, прекрасний! Кожен «Золотий Лев» красивий по-своєму і завжди залишає гарне враження. Щодо фінансування, то всі заходи відбуваються тільки за ці кошти. Програма «Золотого Лева» будезалежати від зміни кількості грошей. Ми розраховуємо на те, що маємо, і тому все, що планували, вийшло. Щодо цьогорічних гостей-театрів, то вони дуже різноманітні, різностильові. Для кожного гурмана знайдеться своя вистава.


Довідка: Фестиваль «Золотий Лев» бере початок з 1989 року, а свою назву як повноцінний фестиваль отримав 1992. Міжнародний театральний фестиваль “Золотий Лев” є державним плановим фестивалем України, який відбувається щодва роки у місті Львові на базі театру “Воскресіння”, директором та художнім керівником якого є Ярослав Федоришин. Фестиваль є членом Європейського театрального форуму IETM та асоціації міжнародних фестивалів  IFEA. В ньому брали участь близько 3,5 тис. акторів з більш ніж 20-ти  країн світу. 


Автор: Христина Гірська
Фото автора

Єдині у своєму стилі! Єдині у Львові!

Почалось все ще дуже давно. Були собі хлопці які грали у гурті, та він розпався і от частина із них вирішила продовжити. Вони зібрали ще трьох учасників і почати валити реп-кор. Так потихеньку почала з’являтись тепер відома і потужна група M.O.N.O


Скажіть, ви досить таки молодий гурт, а вже встигли засвітитись на «Руйнації», що не завжди вдається і старим, досвідченим музикантам, скажіть як вам це вдалося?
Hed: Колись ми запросили Віктора Новосьолова на наш концерт в «Туристі». І він прийшов, на наше здивування йому навіть сподобалось, сказав, що класно. І от так діло дійшло і до Руйнації.
Чому саме реп-кор? Це модно?
Hed: Це взагалі не модно! Можна сказати, що це музика, яка померла, а в цю нашу країну вона навіть і не дійшла. Те, що зараз модно це ню-метал, а таке поєднання у музиці як реп-кор і ню-метал, то у Львові фактично взагалі немає гуртів з таким стилем.
Тобто ви вважаєте, що в вас немає групи-конкурента?
Hed: В цьому стилі фактично немає.

Звідки назва M.O.N.O. з’явилась?
Stalker: Це абревіатура – толпа безшумних сверхлюдей. Ми не надаємо їй якогось окремого значення. От, багато гуртів мають англійські назви, деякі з них досить банальні, ми не хотіли закладати в назві якісь емоції, то якось дуже «цукрово». Ми хотіли щось строге, таке як наша музика.
Bo: М.O.NO., звучить легко, ми так і хотіли, щоб просто і запам’ятовувалось. M.O.N.O. от і все.
Ви не хотіли б із своїм стилем підкорити  Європу?
Hed: Спочатку спробувати б країни СНД, якщо вийде, якщо будуть якісь можливості, ми намагатимемось рватися туди, а вже пізніше, то хоча б у Польщу, Болгарію.
А в вас є пісня українською мовою?
Всі: ЄЄєєє!
Hed: До речі кажуть, одна з найкращих. Поки ми її записували, стільки разів грали, то вона нам настільки приїлась і набридла вже, що нам особисто, її вже не в кайф грати.
А яка ваша улюблена пісня? Ваша, ваша?
Bo: ну, та яка ще не зроблена.
Бачила на вашому пульті висить перевернутий прапор Америки, що це означає?
Hed: Так, висить. Взагалі, то це ми запозичили від кубинського гурту “Rage against the machine”. Цей гурт співав пісні про соціальні проблеми фактично з політичним підтекстом. Ми теж такого прагнемо,  у своїх піснях співати про те,про що раніше мовчали.
Ви чимось займаєтесь крім музики? Чи ви хочете присвятити своє життя тільки  їй?
Bo: Так, тільки їй
Stalker: Нажаль навіть відомі гурти на українській альтернативній сцені не отримують нормальний прибуток. Влада не дає альтернативним музикантам заробляти цим на життя. 

А хто в вас пише тексти?
Bo: Пишу я і Косинус інколи. Якщо ми з Косинусом зайшли в глухий кут, то Саша, наш діджей допомагає.
А чим ваша група особлива?
Hed: Малишом! Той чувак так іспалняє, то взагалі :)
Bo: Перше - це стиль! Друге, ми маємо нормального і людського діджея. Унікальні тим, що в нас два вокалісти, ну ще є така група львівська “Days of our life”, вони наші друзі, там теж два вокалісти, але вони ще більш особливі, бо вони близнюки
Hed: Я думаю ми назбираємо трохи грошей і зробимо якусь операцію, або одному або другому і зробимо їх схожими :)
Тобто ви дружите із SxE, а самі?
Stalker: А самі ми алкоголіки і наркомани!(сміх) Ми дружимо із ними не тому, що вони SxE, а через їх музику. Щодо нас, то наркотики ми не вживаємо. А алкоголь, просто так, як всі нормальні люди п’ємо :) 
Бували якісь курйозні випадки під час ваших концертів?
Bo: На двох наших концертах люди ламали собі ноги!
Кашак: А ще була ситуація, коли перед концертом мої тарілки скинули з трьохметрової висоти. Мені повезло, що вони залишились цілими, враховуючи їх вартість.
Може побажання нашим читачам?
Cosinus: Читайте!
Bo: Так читайте, читайте всі! Ми теж любимо читати!
Stalker: Слухайте якісну музику та обирайте найкраще!



Розмовляли за кавою в кав’ярні I like

Автор: Марта Когут, <3 post hardcore
Фото: Іван Пикус